За одну ніч по всій землі Приболоття вирослі трикутні купи з хмизу та дров, які нагадували боброві хатки. Як тільки почне сонце ховатися за небокраєм, а місячне око провидніється крізь хмари, люди зберуться в маленькі тісні натовпи, а потім чиркне кресало — і полум’я сяйне до самого неба, да так і буде танцювати навколо селян цілу ніч, аж доки ранок не замерехтить скрізь верхівки дерев и не поверне Полум’яний, людський захисник, свої права разом з новим днем.

Чудова ніч, яку обожнювали всі, і діти, й дорослі — якщо, звісно, всі вчасно добиралися до багать, і ніхто надто не затримувався на своєму шляху. Соломія пам’ятала, як одного разу заблукала саме в таку ніч — ще тоді, коли вона була в Торжику на навчанні; то був надзивайний переляк для всіх — і для неї, і для вчителів, і друзів, і Соломії дуже повезло, що в кінці кінців все завершилось гаразд.

Таких необачливих одиначок, як вона тоді, було небагато. Більшість думала розважно: краще залишатися біля вогню. Там, де червоні та жовті язики засліпляють очі надто яскраво, і люди — веселі, щасливі, розпалені зимою, святом та хмільними напоями — не бачать нічого серед того, що відбувається в темряві, і не хочуть про це навіть думати.

Традиція ця, насправді, була дуже зручна як для для людей, так і для нечисті. Бо останній теж кортить веселится, і в неї було не так багато днів, коли люди точно не будуть встручатися в їхнє свято та все перекручувати. Хоча б в єльнську ніч люди не збираються дивитися, як нечисть святкує свої права, не бажають чути стогін та регот, лемент та свист синів та дочок Рогатого. І так людський світ відділяється від потойбічного на цілісіньку ніч.

[indent]... Сьогодні, поки Соломія була у храмі, її батьки, сестри та сусіди зібрали вогнище таке велике, що Соломія могла тільки головою покачати:
— Біля такого вогню буде неможливо находитися щонайменш найближчі п’ять аршинів. Краще розділити на декілька.

— Хочу, щоб вогонь був аж до неба! — топнула ніжкою Севастьяна, одна з наймолодших сестричок Соломії. — Щоб всі ті чорти перелякалися та накивали з Зеленого Мису п’ятами!

Така суперечка в них повторювалася з року в рік, і закінчувалася теж однаково: приходила мати і врешті-врешт казала "послухай сестру, доню, недарма ж вона наша жриця", а молодша сердилася та обіцяла збігти від них в темряву, з чортами танцювати — але насправді ніколи цього не робила, бо страх як боялася будь-якої темряви.

Саме тоді, коли Севастьяна починала підвищувати голос, староста й проходив повз їхнього дому, та, на превеликий подив жриці, постучався у хвіртку.

— Мир вашій оселі, — сказав староста чемно, вклонившись жриці. Та відповіла тим самим та дала знак рукой Севастьяні поки що кудись подітися та не плутатися під ногами в старших. Яка ж темна сила його сюди принесла? Справи? Та які справи перед самим Єльном... Але Соломія мовчала й очікувала, доки староста збереться зі словами.

Староста м’яв шапку в руках, і заговорив лише тоді, коли Соломія вже думала його поквапити. Але заговорив упевнено, не забуваючи навіть про розумні словеса.
— Мені дуже незручно турбувати вас в такий час, але є тут одна дивна справа, якраз по вашому... профаллю, можна сказати.

Ще пару днів тому старостина жона вже встигла рознести нову байку по селу, тому для того, щоб пояснити сенс справи, старості ще знадобилося лише кілька речень. Звісно, його положення було варто співчуття. Знайти шкідника у власній оселі перед самим святом — це треба вміти... Але чому він не піде до Ташки? Турбувати жрицю через домашніх шкідників, хоч би й несвітлих, якось досі не було прийнято. По-перше, в жерців і без того багато справ, по друге, Соломія відносилася до таких прохань набагато менш приязно.

— Невже Ташка не захотіла свої сили спробувати? — так і поцікавилась жриця. Староста тільки скривився та промовив з неочікуваною злістю:

— Чорти з нею, з Ташкою! Не піду до неї.

— То ви врешті-решт запевнилися в гріховності чаклунства та вирішили звернутися до вищих сил? — зкепкувала Соломія. Звісно, що ні, але жерця з Лісків теж всі знали, як і його недоречні, але урочисті промови про отруту в серцях відьом та милість Пресвітлої.

Але робити було нічого — не кидати ж людину в недолі, хоч би там і Єльн. Розбереться якнайшвидше — і додому. До того ж, все-таки староста. Не прийнято проти його слова йти, хоч би як один до одного не ставилися.

— Севастьяна! — ахнула Соломія. — Іди перевдягнись, ти вся в снігу. А мені треба буде піти на годинку, і я маю надію, що коли я повернуся, хоч що-небудь залишиться не догори ногами, добре?

Ніч обіцяла бути веселою, але зовсім не в том сенсі, в якому Соломія сподівалася.
[nick]Соломія[/nick][status]в тихому болоті чорти водяться[/status][desc]<div class="lz"><a href="http://lightale.f-rpg.ru/viewtopic.php?id=60">Жриця, 28</a><p>Зелений Мис</p><b>людина</b>, за селом доглядає, з нечистю приятелює</div>[/desc]

Отредактировано Соломея (30 декабря, 2019г. 20:27:55)

По дорозі жриця розпитувала старосту, що до чого. Довелося вислухувати й про Ташку, хоча розбирати чужу сварку було найостаннішою справою, якою б Соломії сьогодні хотілося займатись. І така ця чаклунка погана, і сяка, і нічого не розуміє в рибальскій справі, і вже зовсім забулася в своєму відьомстві, якщо вже останні рештки поваги до старости загубила. Соломія лише іноді якось невизначенно підтакувала — не зрозуміти, чи погоджується, чи ні, а сама думала собі: зрозуміло тепер, чого водяник так веселився позавчора, дарма що розбудив його хтось посеред самісінької зими.

Однак нарешті староста трохи доповів і про те, що ж там-таки відбувається в його оселі. Соломія задумливо його слухала та накручувала кінчик кіски на палець. Або шишимора, або чортеня — тільки напрочуд упряме, бо як тільки не пробувала вже господиня його вивести, а все марно. Але просто так ніяка шишимора до чужого дому не полізе. Якщо такі справи, то щось в оселі негаразд — може, сімейні сварки або...

Високий, майже дитячий голосок не дав їй роздумувати. Яська! Ташчина внучка. Весела, насуплена трохи, аж брови зводить. То ж який вітер носиться крізь село, що ще одній навіть сьогодні не сидиться вдома?

Кивнула у відповідь, а самій аж весело стало. Староста, завмерлий посеред засніженого двору з таким видом, мов вже тиждень їв одну лишень кислу капусту, відьмина учениця, така ж весела і трошечки зухвала, як і завжди — і жриця. Весела ватага, нічого не скажеш. Хоча якщо б знала жриця, що старостини хлопчаки сьогодні коїли — настрій б в неї змінився дуже швидко.

— А що, — трохи зіщулилася Соломія з посмішкою на вустах, — вважаєш, що не гірше за Ташку розберешся, що тут коїться? Бо якщо так, то я тільки вдячна буду, в мене і без того справ сила-силенна, щоб іще усіляких дрібних шкідників та з чужих осель ганяти...
Староста ще трохи спохмурнів.

[nick]Соломія[/nick][status]в тихому болоті чорти водяться[/status][desc]<div class="lz"><a href="http://lightale.f-rpg.ru/viewtopic.php?id=60">Жриця, 28</a><p>Зелений Мис</p><b>людина</b>, за селом доглядає, з нечистю приятелює</div>[/desc]

Отредактировано Соломея (8 января, 2020г. 21:05:44)